Історія Підкаменя

Підкамінь«У давні часи, коли навколишні села палали вогнем через нашестя диких татар, чоловіки гинули від кривого їхнього меча, а жінки i діти просили допомоги у Бога, з’явилася Богородиця посеред неба i розбіглися загони наїзників, як хмари перед сонцем. А Матір Божа, спочивши хвилинку на землі, повернулась назад у небо. І залишилися два слідки — один в Почаєвi, а другий у Пiдкаменi, i потекли із них чудові джерела чистої води»

(З давнього Підкамінського переказу)

Підкамінь… Одне з численних населених пунктів Львівщини, розташоване на мальовничому узгір’ї посеред височин Волино-Подільського пограниччя. Більше п’яти з половиною століть налічує його писемна історія. Адже, згідно писемних джерел, саме 1441 рік вважається першою згадкою про «місто під Каменем». За цей поважний вік не одна подія відбулася на цій благодатній місцевості, зробивши Підкамінь однією з найбільших перлин краю. А відомий він, насамперед, своїми історичними пам’ятками, на першому місці серед яких знаходиться монастир «Походження Дерева Хреста Господнього» студитського уставу.

Територія Підкамінського ключа знаходиться в межах Вороняцького і Кременецького кряжів, які, простягаючись із заходу на схід, нагадують гірський хребет з висотами, що перевищують 400 м над рівнем моря. На південь від Підкаменя височить горбогірне пасмо Подільських Товтр, прозваних в народі Медоборами. Саме ж селище знаходиться безпосередньо на стику цих височин.

Завдяки географічному розташуванню, сприятливому для проживання людей клімату і багатому на воду, родючі ґрунти, рослинний і тваринний світ ландшафту, територія сучасної Підкамінеччини приваблювала до себе людність починаючи із стародавніх часів.

Одним із свідків минулого є унікальна пам’ятка природи – скелястий велетень, розташований на високому узгір’ї на північно-східній околиці селища, прозваний в народі «Каменем». Звичайно, що 16-ти метровий кам’яний останець своєю величчю завжди привертав до себе увагу. В очах наших далеких предків він порівнювався з чимось духовним, надприродним. Знахідки у підніжжі Каменя фрагментів посуду висоцької культури ранньозалізного часу (ХІ-VII ст. до н.е.) та періоду Галицько-Волинської держави (ХІ-ХІІІ ст.), засвідчують використання його, у першому випадку, в ролі ідола, обереги місцевих жителів i землі від усього злого, а у другому – наскельного храму-фортеці. Можливо саме із цими часами пов’язується ніша, зроблена у формі стилізованого серця із західного боку Каменя. Там могли відбуватися язичницькі обряди давніх мешканців цієї території, приносилися жертви для умилостивлення богів.

На вершині кварцового пiсковика чиясь рука видовбала 6 ям-могил глибиною 0,4 – 0,6 м. Численні пази і заглиблення, якi утримували дерев’яні конструкції, нагадують систему забудови Карпатських фортець Тустань і Бубнище. Дослідження засвідчують, що у період Галицько-Волинського князівства на Камені була побудований церква оборонного характеру. І ніби за історичною спадковістю до сьогоднішнього дня у західній околиці пам’ятки збереглися кам’яні хрести від цвинтаря другої половини ХVII ст., який, ймовірно, залишився від церкви Спаса.

Можливо, із слов’янських часів походить й стародавня назва гори, де зараз височіє монастир – «Рожаниця». Завдяки iсторико-етнографiчним дослідженням встановлено, що язичницькі божества Роду, Рожаницi у наших далеких предків ототожнювалися з процесом родючості і народження.

В глибині Рожаницької гори, на схід від Каменя, знаходяться дві печери із слідами людської діяльності. Дослідженнями Бродівського краєзнавчого музею у 2001 р. встановлено, що вони мали природне походження і в давнину могли використовуватися як печерні церкви або каплиці. Однак, на початку ХVIII ст. звідти почали видобувати камінь для спорудження монастирських оборонних укріплень, вирізаючи його за допомогою пил і відколюючи залізними і дерев’яними клинами.

Навпроти Каменя, на пагорбі, височить монастир «Походження Дерева Хреста Господнього». У недалекому минулому це був домініканський римо-католицький кляштор «Успіня Пресвятої Богородиці, Хреста Господнього, Апостолів Петра і Павла та всіх Святих». Він був не тiлъки свідком, а й учасником багатьох історичних подій у нашому краї.

Перші згадки про монастир відносяться до першої половини ХІІІ ст. За свідченнями польських iсторикiв саме тоді на територію сучасного Пiдкаменя проникають домiнiканцi – посланці Римської Курії. Як свідчать стародавні перекази, вони зупинилися на одному з мальовничих узгiрь, де збудували дерев’яний костел. Як вказував напис на давній монастирській іконі, домініканський осідок був знищений татарами, які вбили настоятеля Урбана i 12 монахiв. Напис доповнювався зображенням домініканців, ідучих на смерть з пальмовими гілками у руках. До сьогодні з південного боку монастиря, біля дороги, що провадить до нього, знаходиться невелика каплиця, де за переказами мали бути поховані жертви татарського нападу.

Зараз у літературі існує дискусія відносно достовірності цієї інформації. Не має єдиної думки також стосовно автентичності фундаційної грамоти Петра Цебровського з 1464 р., за якою він передає монастирю «села Попівці і Нем’яч, десятину від усіх видів збіжжя у Підкамені, десяту частину торгового і соляного прибутків, одну гривню грошима, пасовище для худоби і вільний вилов риби в усіх ставках і річках, які належали до ключа Підкамінського». Однак, достеменно відомо, що вже у ХVII ст. слава про Підкамінський монастир поширилася на всю Річ Посполиту.

У цей час новий власник містечка Балтазар Цетнер заново відбудовує монастирську будівлю. Новий осідок домініканців зводиться з каменю у формi квадрату розмiрамя 32х22 м. Високу вежу, що підносилася над храмом, увінчували чотири мiднi трьохметровi скульптури. Згідно монастирських описів, у середині храму знаходилася 31 скульптура католицьких святих, на стінах висіло 14 ікон. У 1640 р. при допомозі сина Балтазара – Олександра, було проведено додаткове уфортифiкування монастиря. Його обнесено оборонними мурами, валами і баштами, якi, в майбутньому, неодноразово врятовували не тільки святиню, а й навколишнє населення від татарських набігів. Біля стін обителі будується шпиталь з притулком для бідних. У 1695 році в храмі освячується головний вівтар Успіня Діви Марії. Важливо, що у 2006 р. під час впорядкування захоронень у підземній частині храму експедицією «Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять» були віднайдені фрагменти мармурової фундаційної таблиці, яка увіковічнювала цю подію.

Славі Підкамінського монастиря сприяло проголошення ікони Матері Божої чудотворною, а гору Рожаницю – святою. Польський історик, монах-домініканець Садок Баронч (1814-1892) в монографії «Dzieje klasztoru Dominikańskiego w Podkamienu» (1887) наводить ряд випадків зцілення людей в часи сильної потреби під горою Рожаницею, взяті з монастирських актів. Ці чутки породжували паломництво великої кiлькостi народу як католицької, так i православної віри.

Велике значення для нормалізації життя в монастирі мало спорудження колодязя. Ця важка праця тривала 18 років i лише у 1708 р. була закінчена. Робота утруднювалася тим, що на всю глибину приходилося довбати кам’яну скалу, яку «ніяке залізо не хотіло брати». У записах С. Баронча збереглася легенда, яка у спрощеному вигляді передає процес будівництва: «23 листопада 1690 р. після вiдспiваної молитви пролетів перед вікнами лелека i, сівши на монастирському подвір’ї, три рази ударив дзьобом об землю. Зрозуміли отці, що він указує їм на джерело води. Спочатку робота просувалася швидко, але через декілька сажнів заступи і кайла наштовхнулися на тверду скалу. Засмучені монахи уже вирішили припинити роботу, як появився бідний чоловік. Він порадив розвести в ямі велике вогнище із твердопородної деревини. Коли вогонь згас, взялися монахи до роботи i скала почала ламатися великими брилами...». Так повторювалось щораз, аж поки на глибині 94 (за іншими даними 97) метри не було досягнуто води.

Важливою подією для пiдкамiнських домiнiканцiв була коронація ікони Матері Божої. На прохання польського короля, сенату і вищих кіл домiнiканського ордену папа Бенидикт ХIII 14 травня 1725 р. прислав із Риму золоті освячені корони i дозвіл Римської Капітули на проведення урочистостей. Згідно свідчень монастирських хронік у коронації прийняло участь 200 000 чоловік. Це свідчить, що на той час Пiдкамiнський монастир досяг «золотого віку» у своєму розвитку i був конкурентом найвiдомiших святинь Речі Посполитої.

Унікальною пам’яткою монументального мистецтва у монастирі є висока колона iз золоченою скульптурою Матерi Божої з дитятком на руках, виготовлена майстром-золотарем Крістіаном Шобертом із Гданська. Її встановили на кошти Станіслава Лідиховського у 1719 році на честь Тарногрудської конфедерації (1715 р.). За майже трьохсотлітню історію Богородиця пережила не одне лихоліття. У період т.зв. «войовничого атеїзму» (1944-1991 рр.) стояла вона почорніла, прострілена кулями… Та з часу відновлення монастиря «Походження дерева Хреста Господнього» (1997 р.) відбувається явище, яке важко пояснити словами – скульптура Матері Божої самоочищуючись, набуває первісного яскраво-жовтого кольору. Моживо, сьогодні ми спостерігаємо те, що завтра стане причиною повернення давньої величі Підкамінського монастиря.

Помітні труднощі для пiдкамiнських домiніканцiв виникли після першого поділу Речі Посполитої у 1772 р. в результаті якого Галичина була приєднана до Австрії. Цісар Йосиф ІІ особисто відвідав Підкамінський монастир і у супроводі генералів уважно оглянув костел та оборонні укріплення. Однак, це не врятувало святиню від негараздів. У 1788 р. уряд Йосифа ІІ видає спеціальний декрет, за яким частина римо-католицьких закладів на цій території мала підлягати касації (закриттю). З цією метою було ліквідовано монастир августинiв у Заложцях, кармелiтiв у Милятинi, домініканців у Бродах.

Черга підходила до Підкаменя. З монастиря було вивезено 7 гармат, 79 гаківниць, 22 види іншої вогнестрільної зброї, коштовні прикраси з ікон Матері Божої, Ісуса Христа, Йосифа, Варвари, Домiнiка та ін., майже вся казна. Під кінець 1788 р. до Золочева переносять засновану домініканцями аптеку. І лише смерть Йосифа II врятувала підкамінську обитель. Його брат Леопольд II скасовує декрет i надає дозвіл на подальше функціонування святині.

У цей час відбулася одна з важливих подій в історії Підкаменя. Внаслідок пожежі згоріла місцева церква Спаса. На прохання адмiнiстрацiї парохії, настоятель монастиря дозволив відправляти у костелі молитви греко-католикій громаді. Тоді ж, як було зазначено в домiнiканських актах, на вимогу цісарського декрету їм було передано каплицю «Стіп Богородиці» – сучасну церкву Святої Великомучениці Параскевiї. Один із переказів, записаний у 1847 р. польським істориком М. Стенчинським, повідає: «У давні часи, коли навколишні села палали вогнем через нашестя диких татар, чоловіки гинули від кривого їхнього меча, а жінки i діти просили допомоги у Бога, з’явилася Богородиця посеред неба i розбіглися загони наїзників, як хмари перед сонцем. А Матір Божа, спочивши хвилинку на землі, повернулась назад у небо. І залишилися два слідки — один в Почаєвi, а другий у Пiдкаменi, i потекли із них чудові джерела чистої води». Автор зазначає, що джерело біля підніжжя Рожаницької гори притягує до себе велику кількість людей як латинської, так і руської (греко-католицької) віри. На місці знаходження відбитку стіп Богородиці домініканці у 30-х роках ХVIII ст. збудували велику каплицю у вигляді ротонди.

Поступово Підкамінський монастир відновлює втрачені сили, однак свого попереднього розквіту він досягнути вже не зміг. У другій половині ХVIII ст. на території монастиря та за його межами будуються 5 каплиць. У 1831 р. домініканці засновують заклад для наукових досліджень фондів монастирської бібліотеки, заснованої у 1762 р. Остання, станом на кінець ХІХ ст., налічувала біля 5000 томів праць і рукописів на теологічні, фiлософськi, медичні та iсторичнi теми. На основі опрацювання бібліотечних збірок С. Барончем були опубліковані одні з перших детальних описів історії Підкамінського монастиря: «Wiadomość o klasztorze w Podkamienu» (1864); «Dzieje klasztoru WW. OO. Dominikanów w Podkamienu (1870); «Dzieje klasztoru Dominikańskiego w Podkamienu» (1887). У другій половині ХІХ ст. в костелі встановлюється орган, покривають частину монастиря оцинкованою бляхою. Завдяки праці відомого художника Мартина Яблоновського було створено 8 нових iкон, вiдновлено ряд старих розписів на стінах. У 1871 р. в монастирі перебував відомий художник-баталіст Ян Матейко, який створив проект нової корони для чудотворної ікони Матері Божої.

Великих спустошень Підкамінський монастир зазнав під час Першої світової війни. Від сильного артилерійського обстрілу у 1915 р. частково обвалилося склепіння. В результаті пожежі, яка виникла у 1916 році, згоріло багато картин, портретів та ікон, матеріальних цінностей. Вогонь знищив біля 500 цінних рукописів i книг бiблiотеки.

Останньою яскравою подією в iсторiї Пiдкамiнського монастиря було святкування 200-рiччя коронації ікони Матері Божої 15 серпня 1927 р. Для проведення урочистостей було запрошено Львівського Митрополита — архієпископа Болеслава Твардовського, який заново коронував чудотворну ікону Богородиці. Ще й до тепер про цю подію нагадує постамент, що височить серед поля, навпроти Пiдкамiнського цвинтаря.

Таким чином, за більш як півтисячолітню історію монастир у Підкамені став учасником багатьох подій, які прокотилися по цій території, свідком блиску своєї слави і трагедії упадку. Сьогодні монастир «Походження Дерева Хреста Господнього» оживає: відновлюється чернеча душпастерська праця в його стінах, святиня поступово постає з руїни, відбудовується. І хочеться вірити, що в недалекому майбутньому Хрестопроісхожденська обитель в Підкамені поверне із забуття свою велич, а її стрімка, висока вежа ще не одне століття буде окрасою навколишньої місцевості.

Використана література:
1. Barącz S. Dzieje klasztoru Dominikańskiego w Podkamienu». –Lwów, 1887.
2. Żukiewicz K. Dzieje Cudownego Obrazy Maryi w koścele oo. Dominikanów 3. w Podkamieniu. –Kraków, 1907.
3. Sęcyński M.B. Okolice Galicyi. –Lwów, 1847.
4. Оgarek Z. Podkamień koło Brodów. Krótki szkic historii kościoła i klasztoru dominikańskiego. Lwów, 1939.
5. Онищук Я. Підкамінський монастир //Брідщина. –Броди, 1993. №2. –С. 14-21.
6. Гудима П. Під камінь. Портрет на фоні століть. –Тернопіль, 2004.
7. Крестопроісхожденський монастир студійського уставу в Підкамені. Фотобуклет / Укладач тексту б. І.Монастирський, фото І.Бабійчука. – Львів: «Свічадо». Без р/в.

Ярослав Онищук